Клінічна анестезіологія, інтенсивна терапія та медицина невідкладних станів

ІНСТРУМЕНТАЛЬНИЙ МОНІТОРИНГ ГЕМОСТАЗУ В «ЗОЛОТУ ГОДИНУ»: ПЕРЕВАГИ ТРОМБОЕЛАСТОГРАФІЇ (TEG) НАД РУТИННОЮ КОАГУЛОГРАМОЮ ПРИ КРИТИЧНИХ КРОВОТЕЧАХ

2026-04-09T10:53:22+03:00

Вступ. Дана оглядова стаття присвячена аналізу сучасних методів оцінки системи згортання крові у пацієнтів із політравмою та масивними кровотечами. Розглядається концепція «золотої години», коли своєчасна діагностика травматичної коагулопатії (ТК) є вирішальною для виживання. Мета. Визначити кореляцію рутинних лабораторних тестів та вузькоспеціалізованих методів дослідження системи гемостазу у пацієнтів з критичними кровотечами. Матеріали і методи. Проведено порівняльний аналіз рутинних лабораторних тестів (коагулограми) та вузькоспеціалізованих методів, зокрема тромбоеластографії (TEG). Результати. Доведено, що ургентне застосування TEG дозволяє якісніше та практичніше з точки зору надання допомогу, дозволяє оцінити стан гемостазу in vivo, ідентифікувати гіперфібриноліз та індивідуалізувати трансфузійну терапію.

УРАЖЕННЯ ЛЕГЕНЬ, ПОВ’ЯЗАНЕ З ВЖИВАННЯМ ЕЛЕКТРОННИХ СИГАРЕТ АБО ВЕЙПІНГУ (EVALI), СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ

2026-04-09T11:02:57+03:00

Поширеність вживання електронних сигарет та вейпінгу різко зросла за останні роки, особливо серед підлітків та молодих людей. Ураження легень, пов’язане з вживанням електронних сигарет або вейпінгу (EVALI), – це серйозний стан, що характеризується респіраторними симптомами та пошкодженням легень, який було офіційно виявлено у 2019 році під час епідемії EVALI [1, 2]. Мета: на основі аналізу наукової літератури висвітлити особливості епідеміології, патогенезу, діагностики та інтенсивної терапії EVALI. Матеріали і методи дослідження. Для досягнення поставленої мети був проведений пошук і аналіз повнотекстових статей в базах даних PubMed, Web of Science, Google Scholar, Scopus. Пошук проводився за ключовими словами «ураження легень, пов’язане з вейпінгом», «гостра дихальна недостатність», «респіраторна підтримка», «системна кортикостероїдна терапія», включав рандомізовані контрольовані дослідження та метааналізи і охопив англомовні публікації за останні 7 років (з 2019 по 2025 роки). Результати. Як показав аналіз джерел, вейпінг, не дивлячись на його доведену шкоду для здоров’я, набуває значного поширення. Випадки гострого ураження легень, пов’язаного з вейпінгом продовжують реєструватись по всьому світу. Діагностика EVALI через різноманітність проявів і відсутність єдиного діагностичного тесту є складною. Медичні працівники повинні підтримувати високий індекс підозри щодо EVALI у пацієнтів з респіраторними симптомами та історією вживання електронних сигарет. Лікування EVALI зосереджене на підтримуючій терапії та полегшенні симптомів, оскільки рандомізовані клінічні випробування ще не оцінювали специфічні методи лікування. Висновки. EVALI продовжує залишатись актуальною проблемою, враховуючи зростаючу розповсюдженість вейпінгу та вживання електронних сигарет. Діагностика є складною і полягає у виключенні інших причин гострого ураження легень. Лікування зосереджене на підтримуючій та симптоматичній терапії. Продовжуються дослідження, спрямовані на пошук специфічного лікування.

МІСЦЕ РИВАРОКСАБАНУ В ТЕРАПІЇ УСКЛАДНЕНЬ ІШЕМІЧНОГО ІНСУЛЬТУ: ВІД МОЛЕКУЛЯРНИХ МЕХАНІЗМІВ ДО КЛІНІЧНОЇ ПРАКТИКИ

2026-04-09T11:19:12+03:00

Терапія пацієнтів після перенесеного ішемічного інсульту (ІІ) нагадує складне балансування між двома критичними загрозами: раннім тромбоемболічним рецидивом та геморагічною трансформацією ішемічного вогнища. У центрі цієї клінічної дилеми знаходиться ривароксабан – прямий інгібітор Фактора Xa. Попри його статус ключового інструменту профілактики, застосування препарату в умовах пошкодженого гематоенцефалічного бар’єру (ГЕБ) створює фундаментальний парадокс, який і став предметом нашого дослідження. Метою роботи було проведення глибокого синтезу даних, що поєднує аналіз коагуляційних та плейотропних механізмів препарату з результатами масштабних рандомізованих клінічних досліджень (ROCKET AF, NAVIGATE ESUS, COMPASS). На основі критичного огляду баз даних PubMed, Scopus та Cochrane Library ми виявили дуалістичну природу дії ривароксабану. З одного боку, як антикоагулянт, він підтвердив високу ефективність у пацієнтів з фібриляцією передсердь, значно знижуючи ризик фатальних внутрішньочерепних крововиливів порівняно з варфарином. Однак у гетерогенній групі інсультів невизначеної етіології (ESUS) препарат не лише не перевершив аспірин, але й підвищив ризик кровотеч, що окреслює межі його застосування. З іншого боку, доклінічний аналіз розкрив неочевидний потенціал молекули: через блокування сигнального шляху FXa/PAR-2 ривароксабан здатен чинити нейропротекторну дію, зменшуючи нейрозапалення та стабілізуючи ГЕБ. У висновках підкреслено, що в реальній клінічній практиці («in vivo») ці плейотропні ефекти часто нівелюються системною антикоагуляцією, особливо при тяжких інсультах. Відтак, сучасна неврологія має відходити від жорстких консенсусних схем початку терапії (правило «1-3-6-12 днів») на користь гнучкої, біомаркер-керованої стратегії, що враховує індивідуальний патогенез пацієнта.

СУЧАСНІ СТРАТЕГІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ СКЛАДНОГО ПЕРИФЕРИЧНОГО ВЕНОЗНОГО ДОСТУПУ (DIVA): ВІД ПРОГНОСТИЧНОГО МОДЕЛЮВАННЯ ДО ТЕХНОЛОГІЙ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ

2026-04-09T11:25:12+03:00

Вступ. Складний периферичний венозний доступ (Difficult Intravenous Access, DIVA) є самостійною клінічною проблемою сучасної медицини, що характеризується неможливістю або істотною складністю катетеризації периферичної вени стандартною технікою (візуалізація та/або пальпація судини) після щонайменше двох невдалих спроб венепункції у кваліфікованого медичного персоналу. За даними мультицентрових досліджень, поширеність DIVA становить 10–33% у дорослих госпіталізованих пацієнтів, досягаючи 52% у відділеннях невідкладної допомоги (emergency department, ED) та 69% у дітей віком до 1 року. Феномен DIVA асоційований із подвоєнням тривалості перебування у відділенні (збільшення на 87 хв; 95% ДІ 60–120; p<0,001), затримкою початку аналгезії на 50 хв та інфузійної терапії на 36 хв, що безпосередньо впливає на якість та безпеку медичної допомоги. Мета. Систематизувати сучасні дані щодо епідеміології, етіопатогенезу, факторів ризику, валідованих прогностичних шкал та технологій забезпечення периферичного венозного доступу у пацієнтів із DIVA на основі доказів найвищого рівня (мета-аналізи, систематичні огляди, рандомізовані контрольовані дослідження) за період 2019–2026 років. Матеріали та методи. Проведено систематичний аналіз даних мета-аналізів, систематичних оглядів та рандомізованих контрольованих досліджень (RCT), опублікованих у базах PubMed, Scopus та Web of Science Core Collection у період 2019–2026 років. Пошукові терміни включали: «difficult intravenous access», «DIVA», «DIVA score», «ultrasound-guided peripheral intravenous catheter», «near-infrared vein finder», «vascular access prediction», «EA DIVA», «SAFE rule». Критерії включення: дослідження за участю дорослих та педіатричних пацієнтів із підтвердженим або підозрюваним DIVA, валідаційні дослідження прогностичних шкал, порівняльні дослідження технологій візуалізації вен. Рівень доказовості оцінювали за шкалою Oxford Centre for Evidence-Based Medicine (CEBM) та системою GRADE. Усього проаналізовано 87 публікацій, включно з 15 мета-аналізами, 23 систематичними оглядами та 34 RCT із сукупною вибіркою понад 25 000 пацієнтів. Результати. Результати. Встановлено, що DIVA формується під впливом сукупності анатомічних (діаметр вен <3 мм, глибина залягання >10 мм), фізіологічних (дегідратація, гіповолемія, вазоконстрикція), ятрогенних (багаторазові венепункції, хіміотерапія, тривала інфузійна терапія) та клініко демографічних чинників (ожиріння, цукровий діабет, онкологія, ХНН, серповидноклітинна анемія, IVDU). Мультиваріантні мета аналізи ідентифікували 10 ключових незалежних предикторів DIVA з OR >2,0 (зокрема: відсутність видимих/пальпованих вен, анамнез ≥2 невдалих спроб, глибина вени >10 мм, ожиріння, онкологія/хіміотерапія, IVDU, дегідратація, діабет, ХНН/серповидноклітинна анемія), які лягли в основу валідованих шкал ризику. Дорослі шкали (A DIVA, Modified A DIVA, EA DIVA, C DIVA, SAFE rule) демонструють AUC 0,80–0,97, чутливість 70–97%, специфічність 75–89%, при цьому SAFE rule (cut off ≥2) та EA DIVA (cut off ≥6–8) мають найкраще співвідношення чутливість/специфічність і рекомендовані як базові інструменти bedside скринінгу та стратифікації ризику. NIR візуалізатори вен показали помірну, але статистично значущу користь, особливо в геріатричних, ожирілих та відібраних DIVA когортах: FAS OR ≈2,36; скорочення часу процедури на ≈30 с; зниження частоти ускладнень (OR ≈0,37). У загальній педіатричній популяції ефект NIR є обмеженим, проте в дітей із високим ризиком DIVA FAS підвищується з ≈25% до ≈58%. Ультразвуково навігована катетеризація (USG PIVC) продемонструвала істотну перевагу над стандартною технікою: FAS 90–97% (OR ≈3,0), зменшення середньої кількості спроб з ≈2,4 до ≈1,1, скорочення часу до успіху на 3–10 хв, зменшення частоти інфільтрації та флебіту приблизно вдвічі. У педіатричному RCT DIAPEDUS у дітей із DIVA FAS досягав 90% з USG проти 18% при landmark підході. Прямі порівняння USG та NIR у DIVA когортах підтверджують вищу ефективність USG, тоді як NIR функціонує як корисний ад’ювант у пацієнтів із легким помірним ризиком. Висновки. Складний периферичний венозний доступ є поширеною клінічною проблемою з частотою 20–25% у загальній госпітальній популяції та понад 50% у відділеннях невідкладної допомоги, що асоціюється з істотним погіршенням часових показників надання допомоги, підвищенням частоти ускладнень та збільшенням ресурсних витрат. Інтеграція валідованих прогностичних шкал (SAFE rule, EA DIVA) із технологіями ультразвукової навігації та інфрачервоної візуалізації у стандартизовані клінічні протоколи дозволяє трансформувати менеджмент DIVA з реактивногоу предиктивний підхід, заснований на ранній стратифікації ризику та своєчасній ескалації методів доступу. Такий підхід забезпечує клінічно значуще покращення результатів: підвищення частоти успіху першої спроби до 90–97%, скорочення кількості спроб на 57%, зменшення тривалості перебування у відділенні на 30–87 хвилин, зниження частоти ускладнень на 50% та покращення пацієнт-орієнтованих показників (зменшення болю, тривожності, підвищення задоволеності). Ультразвуково-навігована катетеризація рекомендується як метод першої лінії для пацієнтів із високим ризиком DIVA (EA DIVA ≥6, SAFE ≥2), тоді як інфрачервоні візуалізатори можуть використовуватися як допоміжний інструмент у пацієнтів із помірним ризиком або у складі комбінованих протоколів. Впровадження доказово обґрунтованих DIVA-протоколів є пріоритетним напрямком покращення якості та безпеки периферичного венозного доступу в сучасній клінічній практиці.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ТА БЕЗПЕКА АЛОГЕННИХ МЕЗЕНХІМАЛЬНИХ СТОВБУРОВИХ КЛІТИН У ЛІКУВАННІ СЕПСИСУ НА ЕТАПІ ІНТЕНСИВНОЇ ТЕРАПІЇ

2026-04-09T11:38:28+03:00

Вступ. Сепсис залишається провідною причиною глобальної летальності, на яку припадає близько 20% усіх смертей у світовій популяції. В Україні показники смертності у відділеннях анестезіології та інтенсивної терапії (ВАІТ) залишаються стабільно високими (40–60%), що корелює з демографічним старінням, високим рівнем коморбідності та змінами в епідеміологічній структурі інфекцій після пандемії COVID-19. Обмежена ефективність стандартних протоколів обумовлює необхідність розробки ад’ювантних методів терапії. Мезенхімальні стовбурові клітини пуповини (UC-MSC) розглядаються як потенційний терапевтичний агент завдяки їхнім імуномодулюючим, антимікробним та регенеративним властивостям, що реалізуються через паракринні механізми впливу на системну запальну відповідь. Мета дослідження. Оцінити ефективність та безпеку алогенних мезенхімальних стовбурових клітин пуповини (UC-MSC) як ад’ювантної терапії для лікування сепсису у пацієнтів відділення інтенсивної терапії, з фокусом на імуномодуляцію, органопротекцію та зниження летальності. Матеріали і методи. Проведено огляд публікацій, баз даних PubMed, Web of Science, Scopus, клінічні реєстри ClinicalTrials.gov за тематикою сепсис, септичний шок де використовувалися в схемі лікування мезенхімальні стовбурові клітини, зокрема UC MSC, доклінічні моделі з використанням МСК/UC MSC; клінічні випробування фаз I–II у людей із сепсисом; огляди та мета аналізи з оцінкою летальності, органної дисфункції, біомаркерів. Результати. Систематизація доклінічних даних (моделі CLP) продемонструвала зниження летальності при застосуванні UC-MSC (OR 0.26) та покращення функціональних показників нирок (креатинін ROM 0.63) і печінки (АЛТ ROM 0.69). Патофізіологічний ефект базується на секреції паракринних факторів (TSG-6, PGE2, IDO), що ініціюють поляризацію макрофагів у протизапальний M2-фенотип та знижують рівні прозапальних цитокінів (TNF-α на 30–60%, IL-6 – ROM 0.67). Доведено наявність прямої антимікробної активності (через пептид LL-37) та посилення фагоцитозу патогенів. Результати клінічних досліджень I фази підтвердили безпеку внутрішньовенних інфузій у дозах до 3х106 МСК/кг. Відзначено статистично значущу редукцію рівнів С-реактивного білка (на ~40% на 8-му добу) та позитивну динаміку прокальцитоніну, що свідчить про обмеження системної запальної відповіді. Висновки. Алогенні пуповинні МСК є патогенетично обґрунтованою та багатообіцяючою ад’ювантною терапією сепсису, але поки що лише на рівні доклінічних моделей і ранніх фаз клінічних випробувань. Основою їх дії є паракринна імуномодуляція: пригнічення прозапальних цитокінів, посилення антизапальної відповіді, підвищення фагоцитозу та органопротекція, що супроводжується зниженням летальності й виразності органної дисфункції в експериментах. Фаза I у людей підтвердила безпеку внутрішньовенного введення UC‑MSC та сприятливу динаміку цитокінів/CRP, однак переконливих даних щодо зниження смертності ще немає, тому застосування слід обмежити рамками клінічних досліджень.

ІНДИВІДУАЛІЗОВАНА ПРОФІЛАКТИКА ВЕНОЗНИХ ТРОМБОЕМБОЛІЧНИХ УСКЛАДНЕНЬ ПРИ КОМБІНОВАНІЙ АБДОМІНО‑ ТА МАМОПЛАСТИЦІ У ПАЦІЄНТКИ З ВРОДЖЕНОЮ ТРОМБОФІЛІЄЮ: КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК

2026-04-09T10:40:48+03:00

У статті представлено клінічний випадок комбінованої абдоміно‑ та мамопластики у 36‑річної пацієнтки з вродженою тромбофілією (APC‑резистентність), варикозною хворобою вен і звичним невиношуванням вагітності, яка раніше успішно виносила вагітність лише на тлі профілактичної терапії еноксапарином. На основі моделі Caprini 2005 пацієнтку віднесено до групи дуже високого ризику ВТЕ, що зумовило застосування індивідуалізованої періопераційної тромбопрофілактики, яка включала механічні методи (еластична компресія, інтраопераційна пневмокомпресія, рання мобілізація) та фармакологічну профілактику еноксапарином 40 мг підшкірно за 12 год до операції та впродовж 7 днів після втручання. Комбінована мастопексія за McKissock і абдомінопластика з ушиванням діастазу прямих м’язів живота (тривалість 6 годин) пройшла без інтра‑ та післяопераційних тромботичних чи геморагічних ускладнень, загоєння ран відбулося первинним натягом. Випадок демонструє, що за умов ретельної стратифікації ризику та індивідуалізації тромбопрофілактики великі естетичні втручання можуть бути безпечно виконані у пацієнток з тяжким тромботичним і акушерським анамнезом.

ДВОСТОРОННІЙ ПОДОВЖЕНИЙ ESPB ЯК КОМПОНЕНТ ERAS В КАРДІОХІРУРГІЇ

2026-04-09T11:44:53+03:00

Вступ. Останнім часом блокаду площини м’язів випрямляча спини (ESPB) почали використовувати як компонент мультимодальної аналгезії (ММА) в кардіохірургії. Однак, вплив блокади площини м’язів випрямляча спини (ESPB) на швидкість післяопераційного відновлення пацієнтів залишається не остаточно визначеним. Мета. Оцінити ефективність двосторонньої подовженої ESPB як компонента програми швидкого відновлення після кардіохірургічних операцій (ERASC) із серединною стернотомією. Матеріали та методи. У дослідження включено 217 пацієнтів (середній вік – 60,6 ± 10,9 років, операції на серці зі серединною стернотомією в умовах штучного кровообігу), які були розподілені на 2 групи в залежності від періопераційних компонентів ММА: група 1 (n=76) – наркотичні анальгетики, парацетамол, лідокаїн, кеторолак; група 2 (n=141) – ESPB, парацетамол, лідокаїн, кеторолак, наркотичні анальгетики – за необхідністю. Аналізували інтраопераційне споживання фентанілу, стабільність гемодинаміки, порушення системної перфузії (рівень лактату), системну реакцію на операційний стрес (рівень глікемії), час до екстубації трахеї, інтенсивність післяопераційного болю, післяопераційне використання наркотичних анальгетиків, активізацію пацієнтів, тривалість перебування у відділенні інтенсивної терапії (ВІТ) та стаціонарі. Для статистичної обробки використовували пакети Statistica та Microsoft Excel 2013. Результати. У групі 2 загальна інтраопераційна доза фентанілу була нижчою, ніж у групі 1 (0,2 ± 0.05 мг проти 1,02 ± 0,27 мг, відповідно, p=0,07). Гемодинамічні показники в групі 2 протягом операції залишалися більш контрольованими та стабільними. Лактат на кінець операції підвищувався в обох групах у 2,5 рази (p<0,05) без достовірної міжгрупової різниці (p=0,128). Глікемія теж збільшувалась в обох групах (p<0,05), але в групі 2 була достовірно нижчою, ніж у групі 1 (8,4 ± 1,39 ммоль/л проти 11,54 ± 2,16 ммоль/л відповідно, p=0,0001). Час екстубації трахеї після операції в групі ESPВ був в середньому на 315 хвилин коротший, ніж у групі без ESPВ (p=0,0001) і складав 47,53 ± 147,91 хв. Інтенсивність болю за ВАШ в групі 2 була в середньому втричі нижчою, ніж у групі 1 як безпосередньо після операції (p=0,00001), так і упродовж 48 годин після операції (p=0,0001). Наркотичні анальгетики призначали лише 16 (11,3%) пацієнтам у групі 2, тоді як у групі 1 – 60 (78,94%) пацієнтам (p=0,00001). ESPВ дозволяла активізуватись пацієнтам на 15 годин раніше (p=0,00001), скоротити час перебування у ВІТ на 85 годин (p=0,00016), а в стаціонарі – на 11 діб (p=0,00001). Висновки. Використання двосторонньої подовженої ESPВ як компонента ERASC призводить до зменшення періопераційного споживання наркотичних анальгетиків, ранній екстубації трахеї, скороченню часу перебування хворих у ВІТ та стаціонарі.

ВПЛИВ ГОСТРОЇ КРОВОВТРАТИ НА ДИНАМКУ ІМУННИХ РЕАКЦІЙ ЗА УМОВ МЕХАНІЧНОЇ ТРАВМИ РІЗНОЇ ЛОКАЛІЗАЦІЇ

2026-04-09T11:58:10+03:00

Вступ. Травма є основною причиною смерті людей віком до сорока пʼяти років. Незважаючи на значні здобутки в лікуванні травмованих пацієнтів, дотепер немає відчутної тенденції до зниження летальності внаслідок травм. Як за умов тяжкої травми, так і гіповолемічного пошкодження вроджена імунна відповідь відіграє центральну роль у патофізіології тяжких ускладнень та вторинного пошкодження органів у пацієнтів, які вижили. Однак роль гіповолемії в патогенезі накопичення у крові циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) на тлі черепно-мозкової травми (ЧМТ), тупої травми живота (ТТЖ) та скелетної травми СКТ) вивчена недостатньо. Мета. Зʼясувати вплив гострої крововтрати на динамку імунних реакцій за умов механічної травми різної локалізації Методи. Експерименти проведено на статевозрілих білих щурах-самцях лінії Вістар. В умовах тіопентало-натрієвого наркозу у щурів моделювали ЧМТ, ТТЖ та СКТ, стандартизовані за величиною летальності. В окремих групах щурів додатково моделювали гостру крововтрату в обсязі 1,5% від маси тіла. Щурів виводили з експерименту через 3, 7, 14, 21 та 28 діб посттравматичного періоду. В сироватці крові визначали вміст ЦІК. Результати. Моделювання ЧМТ, ТТЖ і СКТ супроводжується збільшенням концентрації ЦІК у сироватці крові з максимумом через 7 діб посттравматичного періоду і наступним зниженням, яке до 28 доби експерименту тільки у щурів з ЧМТ і СКТ досягає рівня контролю. Через 7, 14, 21 та 28 діб експерименту показник суттєво більший у групі щурів з ТТЖ, порівняно з іншими дослідними групами. Ускладнення модельованих травм гострою крововтратою в кількості 1,5% від маси тіла сприяє більшому накопиченню ЦІК у крові порівняно зі щурами, яким моделювали саму механічну травму. У щурів з ЧМТ і гострою крововтратою показник досягає максимуму через 7 діб посттравматичного періоду і повертається до рівня контролю через 28 діб. У щурів з ТТЖ і СКТ, ускладнених гострою крововтратою, показник залишається на максимальному рівні протягом 7–14 діб посттравматичного періоду і до закінчення експерименту суттєво більший від рівня контролю. Протягом 3–21 діб посттравматичного періоду показник істотно переважає у щурів з ТТЖ і гострою крововтратою. Висновки. Механічна травма, незалежно від локалізації, супроводжується накопиченням у сироватці крові ЦІК, що суттєво збільшується на тлі гострої крововтрати, є тривалим в часі і переважає у щурів з ТТЖ.

ЕМОЦІЙНЕ ВИГОРЯННЯ, КОМУНІКАТИВНА ТОЛЕРАНТНІСТЬ І СОЦІАЛЬНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЛІКАРІВ ТА ІНШИХ ФАХІВЦІВ СОЦІОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ

2026-04-09T12:07:05+03:00

У статті представлено результати теоретико-емпіричного дослідження взаємозв’язку емоційного вигорання, комунікативної толерантності та соціального інтелекту у лікарів, а також представників інших соціономічних професій. Метою статті є на основі теоретико-емпіричного вивчення, виявити особливості прояву і взаємозв’язок емоційного вигорання, соціального інтелекту та комунікативної толерантності у лікарів і представників інших соціономічних професій. Методи дослідження. У дослідженні взяли участь 82 респонденти, серед яких – 46 лікарів різних спеціалізацій, 38 фахівців інших соціономічних професій (юристи, психологи, педагоги, соціальні працівники). Для проведення дослідження використовувалися такі психодіагностичні методики: діагностика професійного вигорання К. Маслач, С. Джексон, методика комунікативної толерантності В. Бойка, тест соціального інтелекту Дж. Гілфорда – М. Саллівена. Результати. Встановлено, що рівень емоційного вигорання статистично пов’язаний із показниками соціального інтелекту та комунікативної толерантності. Виявлено, що у лікарів рівень емоційного виснаження та деперсоналізації є статистично вищим, ніж у юристів, психологів, педагогів і соціальних працівників. Це свідчить про значний вплив професійного навантаження, високого рівня відповідальності та постійної взаємодії з пацієнтами на психологічний стан медичних працівників. Показано, що високий рівень соціального інтелекту та толерантності у міжособистісному спілкуванні і взаємодії виступає важливим психологічним ресурсом професійної стійкості, адаптації та емоційної саморегуляції фахівців, знижує ризик розвитку у них емоційного вигорання. Розвиток соціального інтелекту та комунікативної толерантності може розглядатися як один із важливих напрямів психологічного супроводу професійного становлення та адаптації фахівців соціономічного профілю, а також як ефективний засіб профілактики емоційного вигорання у процесі їхньої професійної діяльності.

ВНУТРІШНЬООПЕРАЦІЙНИЙ ПЕРЕБІГ ІМПЛАНТАЦІЇ LVAD У ПАЦІЄНТІВ ІЗ РІЗНИМИ КОАГУЛЯЦІЙНИМИ ПРОФІЛЯМИ

2026-04-09T12:25:29+03:00

Робота виконана в рамках двосторонньої угоди про наукову співпрацю між кафедрою анестезіології та інтенсивної терапії Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика та Сілезьким центром захворювань серця (Польща). Вступ. Дана робота є спробою аналізу реакції та ускладнень у пацієнтів з LVAD під час операції на тлі різних внутрішньоопераційних інфузійних і трансфузійних тактик у п’ятдесяти пацієнтів з імплантованими пристроями для механічної підтримки лівого шлуночка (left ventricle assist device, LVAD) у Сілезькому центрі захворювань серця (Śląski Centrum Chorób Serca – SCCS), Польща. Пацієнтів було поділено на дві групи: контрольну, яка отримувала класичну таргетну антитромботичну терапію (АТТ), що включала керовану монотерапію гепарином із подальшим додаванням та переходом на монотерапію варфарином до досягнення цільових значень МНВ та АСК, і основну, дослідницьку групу, яка отримувала альтернативну АТТ, що складалася з попередньої схеми з додаванням блокаторів P2Y12-рецепторів і інгібіторів фактора Ха. Результати роботи продемонстрували переваги модифікованої схеми антитромботичної терапії порівняно з класичним підходом із чітким підтвердженням за кореляційно‑регресійними показниками значного ступеня достовірності. Також було запропоновано прогностичну оцінку динамічного стану пацієнта для зменшення клінічних ускладнень після даного втручання.